Синдром подразненого кишківника: значення діагностики у лікуванні захворювання

Травлення. Травна система

13 лютого, 2021 23:35

2006

Травлення. Травна система

13 лютого, 2021 23:35

2006

Синдром подразненого кишківника (СПК) все частіше діагностується сімейними лікарями. Останнім часом це хронічне захворювання стає дуже поширеним.

Перебіг СПК за клінічними ознаками умовно поділяють на групи:

з діареєю;
із запором;
змішаного типу;
альтернувального типу.

Етіопатогенез цього захворювання встановлено не у повному обсязі.

Факторами ризику виникнення СПК заведено вважати:

дисфункцію вегетативної нервової системи;
нераціональне харчування;
малорухливий спосіб життя;
гостру кишкову інфекцію,
спадковий фактор.

Останнім часом відзначається зростання надання адекватної медичної допомоги при діагностуванні у пацієнта СПК, яка може бути ускладнена різними клінічними картинами у пацієнтів. У медичній практиці протікання СПК нерідко ускладнюється поліпрагмазіями.

Щоб визначити стратегічні питання розробки нових підходів у лікуванні даної патології, медиками недавно були проаналізовані проблеми, з якими стикаються лікарі у своїй практиці та були внесені доповнення до чинної методології лікування СПК.

Діагностику захворювання здійснюють за допомогою:

Серологічного аналізу крові, який показаний при клінічних симптомах СПК з присутністю хронічної діареї.
Уточнення даних про кальпротектин і фекальний лактоферин - призначають для виключення захворювань кишківника запального характеру (запальні захворювання кишківника, ЗЗК).
Визначення рівня С-реактивного білка (СРБ) - також призначається, щоб виключити запальні процеси в кишківнику.

Клінічними симптомами СПК називають:

діарею;
запор;
больові відчуття в різних частинах живота;
метеоризм.

Вважається, що ЗЗК рідко виникає при діагностованому синдромі подразненого кишківника у пацієнтів. Через п'ять років, на думку деяких вчених, ризик розвитку запальних процесів у кишківнику за СПК збільшується у 2-5 разів.

Причиною виникнення СПК можуть також стати також такі причини, як вірусний ентерит, лямбліоз.

За спостереженнями лікарів, у пацієнтів, у яких виявлено лямблії високими є показники діагностувань СПК. Тому, лікарі все частіше рекомендують пацієнтам з частими проносами робити скринінг на лямблії.

Також припускають, що вісцеральна гіпералгезія - патологічне сприйняття болю в області живота, може бути головним критерієм розвитку даної хвороби. Хоча ця гіпотеза ще не отримала підтвердження.

Лікування

IV Римські критерії дозволяють вибрати стратегію для лікування СПК, визначивши його підтип.

Також дозволяють правильно підібрати лікування дослідження аноректальні, при спостереженні клінічних симптомів СПК, такими, як запори, тупі та різкі болі, а також функціональні розлади органів малого таза.

Терапія СПК повинна включати аналіз якостей особистості пацієнта, його психологічні особливості, значущість впливу стресів на його стан. Це дозволить лікарю поєднувати соматичну і психічну складові лікування.

Для того, щоб зменшити симптоми у пацієнтів з СПК при порушеннях дефекації призначають певний режим харчування, обмежуючи вживання жирного, мучного та алкоголю і включати до свого раціону розчинні волокна клітковини.

Також, як знеболювальне, добре діє відвар м'яти.

Проноси при СПК є прямим показанням до призначення блокаторів хлоридних каналів.

Активізація аденілатциклази медпрепаратами рекомендована з метою зняття загальних симптомів захворювання.

Призначають також препарат рифаксиміну, що також зменшує вираженість симптомів при вказаному синдромі.

Алосетрон призначають жінкам, у яких спостерігаються часті закрепи.

Широко використовуються трициклічні антидепресанти в терапії СПК для усунення симптомів захворювання.

Застосування психотерапевтичних методик має виражений лікувальний ефект при перебігу СПК.

А ось нові дослідження говорять про неефективність застосування пробіотиків в терапії СПК.