Захворювання великих слинних залоз

Стоматологія  

31 января, 2022 11:32

5233

Стоматологія  

31 января, 2022 11:32

5233

ЗАХВОРЮВАННЯ СЛИННИХ ЗАЛОЗ

Слина — це складна суміш рідини, електролітів, ферментів і макромолекул, які разом виконують кілька важливих функцій: зволоження ротової порожнини, щоб сприяти ковтанню та травленню, перетравлення крохмалю за допомогою амілази слини, модуляція смаку, захист від карієсу та патогенів. До великих слинних залоз належать парні привушні, підщелепні та під’язикові залози, а малі містяться в слизовій губ, язика, ротової порожнини та глотки.

Захворювання великих слинних залоз іноді трапляються в практиці лікаря хірурга-стоматолога. Приблизно половина випадків доброякісних захворювань слинних залоз припадає на обструктивний сіалоаденіт (зумовлений наявністю каменів або стриктури). Пухлини слинних залоз трапляються відносно рідко: вони становлять всього 6% від усіх пухлин голови та шиї. Клінічні прояви інфекції та запальних процесів слинних залоз різноманітні, що впливає на алгоритм лікування.

Запальні захворювання

Гострий гнійний сіалоаденіт

Гострий сіалоадент — це бактеріальне запалення слинної залози, зазвичай уражається одна велика залоза (найчастіше — привушна) і часто трапляється в інвалідизованих, госпіталізованих або післяопераційних пацієнтів. Запалення виникає внаслідок ретроградного бактеріального інфікування вмістом ротової порожнини. Стаз відтоку слини внаслідок дегідратації або зниження прийому рідини пацієнтом сприяє міграції бактерій в паренхіму залози.

Розвитку гострого сіалоаденіту сприяють такі фактори: цукровий діабет, гіпотиреоз, ниркова недостатність і синдром Шенгрена. Відтік слини погіршують деякі препарати, особливо антихолінергічні. Сіалолітіаз та стриктури протоки також можуть порушувати відтік слини і сприяти розвитку гострої інфекції, але частіше викликають хронічні або рецидивні інфекції. Найчастіший бактеріальний збудник гострого сіалоаденіту — Staphylococcus aureus (50-90% випадків), рідше стрептококи.

Пацієнти з гострим сіалоаденітом зазвичай скаржаться на появу гострого болю та набряку ураженої залози. Під час фізикального обстеження можна виявити ущільнення, набряк і виражену болючість при пальпації, а під час масажу залози — виділення гною з отвору протоки в ротовій порожнині, який можна взяти на посів .

Лікування включає антибіотикотерапію та заходи для корекції первинної патології і факторів ризику (у т. ч. стимуляцію відтоку слини за допомогою теплих компресів, препаратів, які сприяють виділенню слини: крапель лимонного соку чи лизаків з вітаміном C, адекватної гідратації, масажу слинної залози та гігієни ротової порожнини). Емпірична антибіотикотерапія спрямована проти грампозитивних мікроорганізмів та анаеробів, які часто резистентні до пеніциліну, тому рекомендують призначати пеніциліни, захищені інгібіторами β-лактамаз (наприклад, амоксицилін-клавунат [Аугментин]). По можливості слід призначати антибіотики згідно з результатами посіву. Рідко гострий гнійний сіалоаденіт може призводити до абсцедування, у такому випадку необхідне хірургічне дренування.

Рецидивний паротит дітей

Рецидивний паротит дітей — це запальний процес привушної залози, який характеризується рецидивними епізодами набряку та болючості. Етіологія невідома. У дітей виникають рецидивні епізоди гострого або підгострого набряку привушної залози з гарячкою, нездужанням та болючістю Зазвичай патологія одностороння, хоча може бути й двосторонньою, епізоди тривають від кількох днів до кількох тижнів і можуть рецидувати кожні кілька місяців. Лікування включає підтримуючу терапію з адекватною гідратацією, масаж залози, теплі компреси, препарати, які сприяють виділенню слини, та антибіотикотерапію. Доведено, що сіалендоскопія зменшує частоту та тяжкість рецидивів (Quenin S. et al., 2008). З настанням статевої зрілості захворювання минає спонтанно, оперативні втручання виконують рідко.

Вірусні інфекції

Епідпаротит

Епідемічний паротит — найчастіша причина негнійного гострого сіалоаденіту; 85% випадків трапляються у дітей віком менш як 15 років (McQuone S. J., 1999). Інфекція висококонтагіозна, поширюється повітряно-краплинним шляхом з секретом слинних залоз, носової порожнини і сечового тракту. Паротит проявляється локальною болючістю і набряком, можливий біль у вусі та тризм. У більшості випадків уражаються обидві залози, хоч інфекція зазвичай розпочинається з однієї сторони. Діагноз можна підтвердити серологічно. Лікування — підтримуюча терапія, включаючи адекватну гідратацію, гігієну ротової порожнини і знеболення. Набряк зазвичай минає через кілька тижнів. Ефективність вакцинації, яку завершують до 4–6-річного віку, для профілактики інфекції становить 88%, а захворюваність знижується на 99%.

Вірус імунодефіциту людини

Захворювання слинних залоз, пов’язане з ВІЛ, проявляється дифузним поступовим, неболючим кістозним збільшенням великих залоз (найчастіше уражається привушна залоза). Ці лімфоепітеліальні кісти можуть бути первинним проявом інфекції або проявлятися на пізніших стадіях. У пацієнта може зменшитися кількість слини, призводячи до ксеростомії, яка може нагадувати синдром Шенгрена. За допомогою візуалізаційних методів обстеження можна виявити множинні кісти зниженої ехогенності та дифузну лімфаденопатію. Лікування включає прийом противірусних препаратів, гігієну ротової порожнини та препаратів, які збільшують виділення слини.

Пухлини

Доброякісні пухлини

Доброякісні пухлини слинної залози зазвичай виглядають як неболючі, безсимптомні об’ємні утвори шиї або привушної ділянки, які ростуть повільно. Найчастішими пухлинами слинної залози в дітей є гемангіоми, мальформації лімфатичної системи і плеоморфні аденоми (Mehta D., Willging J. P., 2006). Проте більш як 50% солідних пухлин слинної залози в дітей є злоякісними. Найчастіша пухлина слинної залози в дорослих — це плеоморфна аденома (Califano J., Eisele D. W., 1999). Для верифікації діагнозу необхідна біопсія тонкою голкою, УЗД, КТ або МРТ. У деяких пухлин, особливо плеоморфних аденом, з часом можливий розвиток малігнізації, тому ці резистентні до опромінення пухлини зазвичай видаляють хірургічним шляхом. Для підтвердження діагнозу, зниження хворобливості та смертності пухлини слинних залоз слід видаляти повністю (Spiro R. H., 1986).

Злоякісні пухлини

Злоякісні пухлини слинної залози трапляються відносно рідко; так, за даними популяційного дослідження (Pinkston J. A., Cole P., 1999), лише 16% пухлин були злоякісними. Більшість пухлин привушної залози є доброякісними, проте пухлини підщелепної, під’язикової залози частіше бувають злоякісними (Myers E. N. et al., 2003). Під час первинного обстеження важко віддиференціювати доброякісну пухлину від злоякісної, поки не буде виконано біопсію. Обидва типи пухлин мають вигляд неболючих об’ємних утворів у залозі. Для злоякісних пухлин більш характерні такі симптоми: біль, парез лицевого нерва, фіксація пухлини до шкіри або навколишніх тканин, пальпується шийна лімфаденопатія. У пацієнтів, які звертаються за медичною допомогою з приводу неболючої слабкості лицевих м’язів, слід провести фізикальне та візуалізаційне обстеження привушної залози. Якщо діагностовано пухлину, хворого слід скерувати до ЛОРа.

Початкове обстеження включає КТ з контрастуванням і/або МРТ, аспіраційну біопсію тонкою голкою. Найчастіші злоякісні пухлини слинних залоз — мукоепідермоїдний та аденокістозний рак (Sun E. C. et al., 1999). Рідше плоскоклітинний рак обличчя або скальпа може почати проявлятися метастазами в привушну залозу. У більшості випадків злоякісні пухлини слинних залоз лікують хірургічно, тому при підозрі пацієнта слід якомога швидше скерувати до вузького спеціаліста.

Лікар хірург-стоматолог Помаз В.Д.