Стан війни – це інше відчуття самого життя. Херсонська міська клінічна лікарня Тропіних

Корисне

26 липня, 2023 10:14

2371

Корисне

26 липня, 2023 10:14

2371

Інтерв’ю у рамках акції «Пишемо історію перемоги» - приєднуйтесь!

З початку війни КНП «Херсонська міська клінічна лікарня Тропіних» ні на день не припиняла надавати медичну допомогу.

Чи можете ви надати огляд поточної ситуації в лікарні на тлі триваючого військового конфлікту між Україною і Росією?

Сьогодні лікарня Тропіних працює у надскладних умовах постійного ризику через обстріли з окупованого лівобережжя, які не спиняються вже дев’ятий місяць поспіль. Але працюємо у штатному режимі, щодня і цілодобово. Тут рятують, оперують, допомагають народжувати, накладають гіпс, консультують, виходжують, вберігають, годують… Тут, як завжди, бурхає повітря турботи, боротьби і життя. Здебільшого зараз в лікарні працюють ті співробітники, які працювали і не залишали хворих і під час окупації міста, які, попри тиск ворога, витримали свою позицію, себе, своє покликання. Цілодобово працює приймальне відділення і міський травматологічний пункт. Амбулаторна допомога надається у всіх поліклініках. Сімейні лікарі, педіатри та чергові лікарі на прийомі постійно, вузьких спеціалістів недостатньо. Але зараз нам допомагають фахівці з інших регіонів, які відгукнулись на потребу у підсиленні лікарні, за що ми дуже вдячні. В період після визволення Херсону, з 11.11.22 р. по 20.07.23 р., з різними захворюваннями і пораненнями в лікарні було проліковано 5134 пацієнтів, з них 204 хворих прооперовано у хірургічному відділенні, в тому числі 26 з приводу мінно-вибухових травм. До травматологічного відділення звернулося близько 70 пацієнтів, чверть з яких було госпіталізовано і за потреби надано хірургічне лікування. В акушерському відділенні за цей час народилося 124 малюка. В ряді випадків приймати пологи або робити кесарів розтин лікарям доводиться у підвалі корпусу, де облаштували укриття під потреби надання акушерської допомоги. Війна лікарню змінила – вона стала відображенням того, що відбувається у Херсоні та з херсонцями у цей складний час. Зараз від неї тягнуться тисячі ниток до тих, кому потрібна допомога. І хоча цей зв'язок у болі і крові, здається, він стає міцнішим з кожною новою бідою.

Чи були випадки, коли під час війни обстрілювали вашу лікарню? Якщо так, як це вплинуло на роботу?

Напередодні новоріччя, 27 грудня 2022 року, снаряди російських агресорів зруйнували частину акушерського корпусу, влучивши у приміщення прийому вагітних та лікарської ординаторської, які зазнали значних руйнувань. Інші приміщення, такі як пологовий зал, операційна, палати, постраждали мінімально. Вагітні і породіллі, а також персонал, на щастя, не постраждали, бо своєчасно було переведено жінок до сховища. Загалом зруйновано було близько 40 вікон та 4 дверних пройомів, пошкоджено дах. Незважаючи на ці жорстокі обставини, лікарня не припинила приймати вагітних та проділь – на час відновлення жінок приймали у додатковому (резервному) відділенні, яке було відкрито за часів пандемії ковіду. Наразі пологове відділення працює у звичайному режимі. Життя продовжує народжуватися, навіть у неймовірних умовах жаху війни. Здавалося б несумісним – звуки вибухів снарядів та гомін новонародженої дитини. Але сьогодні у Херсоні так. І наші лікарі та весь медичний персонал лікарні залишаються на робочих місцях попри постійні обстріли, саме заради людського, живого, майбутнього. Крім того, постраждала поліклініка лікарні, яка знаходиться у прибережному районі міста. Влучення снаряду у дах будівлі завдало чималих руйнувань, також було підтоплено підвальне приміщення внаслідок катастрофи на Каховській ГЕС.

Як лікарня постраждала від війни? З якими труднощами ви стикнулися під час надання медичної допомоги постраждалим під час агресії або постачання предметів медичного призначення?

З початку повномасштабного вторгнення лікарня Тропіних ні на день не припиняла надавати допомогу херсонцям, витримавши восьмимісячну російську окупацію і, як вже казали, значні руйнування від обстрілів, прийом евакуйованих через підрив Каховської ГЕС, особисті трагедії співробітників внаслідок війни. Щодо окупації – напевно це був один із надскладних періодів роботи за всю історію існування закладу. Перш за все довелося працювати у дуже несприятливих психологічних умовах, мали перебої з поставками ліків та відсутність багатьох спеціалістів, які були вимушені евакуюватися. У той же час хворі поступали здебільшого у важких станах, обумовлених загостренням хронічних хвороб через нестачу медикаментів у місті. Дужа важка атмосфера тиску, страху, невідомості, яка давалася в знаки як для пацієнтів, так і для медиків. Коли окупанти виходили з міста, вони пошкодили критичну інфраструктуру, вкрали і вивезли багато обладнання з медзакладів і т. ін. У складних умовах відсутності централізованого електропостачання та води наша лікарня продовжувала боротися за життя та здоров’я херсонців. Дякуючи міськводоканалу, підвезення води за графіком забезпечило мінімальну потребу лікарні. Гуманітарні грузи з водою, продуктами харчування та медикаментами також допомогли протриматися цей період. Робота відділення реанімації, операційної та акушерського стаціонару забезпечувалася від генератора. Приймальне відділення та травмпункт працювали цілодобово. Співробітники харчоблоку працювали з самого ранку на «вуличній кухні», щоб забезпечити хворих першими та другими стравами, гарячим чаєм – готували їжу на вогні, за допомогою імпровізованого мангалу. У всіх поліклініках лікарні почали працювати пункти видачі безплатних гуманітарних ліків. Ми встояли і рухаємося далі. Зараз найболючіше – цілодобові обстріли, горе і втрати людей… Стан пацієнтів здебільшого обумовлений саме емоційним виснаженням на тлі війни. Важко і нам стримувати себе, особливо, якщо працюєш безпосередньо з хворими – пам’ятаєш їх історії, очі, біль… Чужі втрати також болять.

Чи можете поділитися деякими історіями чи прикладами впливу війни на пацієнтів і персонал у лікарні?

Війна вплинула на нас усіх. У когось вона відібрала близьких, комусь зруйнувала житло, когось змусила облаштовуватися на новому місті, хтось мав прийняти рішення залишитися і працювати – і в окупації, і під обстрілами, ночувати в лікарні – битися за життя, тримати тих, кому ти потрібен, а хтось – мав взяти зброю і йти захищати рідне. Є, нажаль, втрати в нашому колективі – на початку травня від ворожої атаки в АТБ маркеті загинула старша медична сестра відділення реанімації Тетяна Кириченко разом з чоловіком, а ще раніше біля супермаркету внаслідок обстрілу отримала несумісні з життям травми молодша медична сестра відділення медичної реабілітації Олена Ситник. Але кожний у найскладніші митті розуміє – аби не опускати рук, треба просто щоденно робити те, що маємо робити. І вірити, що впораємось.

Які заходи були вжиті для забезпечення безпеки та благополуччя пацієнтів та персоналу в цьому складному середовищі війни?

Перш за все у підвалах приміщень закладу облаштовані укриття, куди за необхідності евакуюють хворих, може перебувати персонал і де створені мінімальні умови для надання медичної допомоги: прийняття пологів, надання хірургічної, травматологічної, офтальмологічної допомоги, розгорнуті пункт надання реанімаційної допомоги, операційний блок.

Як лікарні вдалося продовжити функціонувати та надавати допомогу, не зважаючи на триваючий військовий конфлікт і обмежені ресурси?

Мабуть головне в тому, що тут працюють люди, які, щоб не принесли часи, ніколи не бояться і не припиняють діяти. Пандемія, війна, окупація, відсутність умов, ліків, нескінченні обстріли, а далі ще нестерпніше – тотальна катастрофа із затопленням, прийом евакуйованих, загроза спалахів інфекційних хвороб і знову обстріли, розпач, горе… І от якщо послухати те, що лежить у глибині, у вчинках наших колег – це завжди праця, терпляча та важка.

Чи існують якісь конкретні медичні потреби чи ресурси, які терміново потрібні для ліквідації наслідків війни?

Передусім лікарня потребує відновлення після руйнувань внаслідок обстрілів та підтоплення – необхідний ремонт пошкодженої частини акушерського корпусу, а також даху поліклініки і її підвального приміщення. Однак ситуація з обстрілами зараз у місті залишається складною, тому проведення повного комплексу відновних робіт можливе лише після її стабілізації.

Яку підтримку лікарня отримала від міжнародної спільноти чи організацій у наданні медичної допомоги під час війни? Чи можете назвати тих, хто вам допомагав?

Лікарня Тропіних отримувала гуманітарну допомогу як з державного рівня, так і від міжнародних організацій, волонтерів та міст України у вигляді медичного обладнання, медикаментів, витратних матеріалів, медичних приладів, продуктів харчування, питної води. Ця підтримка триває постійно, за що ми вкрай вдячні.

Як лікарня співпрацює з іншими медичними закладами, гуманітарними організаціями чи державними установами, щоб надати комплексну допомогу постраждалим від війни?

Так, лікарня тісно співпрацює з іншими медичними закладами щодо коригування лікування або направлення хворих для отримання спеціалізованої медичної допомоги за профілями, яких не маємо в нашій лікарні.

Як ви особисто справляєтеся з емоційними та фізичними навантаженнями, пов’язаними з роботою в такому стресовому середовищі?

Медики мають своє завдання – любити і діяти, тобто: лікувати, рятувати, допомагати за будь-яких умов. І ось це – дає не лише втому, але й силу. Розуміння, що ти потрібен… відчуття, що інакше не можеш, підтримка один одного, згуртована команда, а ще біль за рідне місто, бажання прискорити Перемогу – це тримає і рухає тобою зсередини. Тримає віра у наше майбутнє.

Чи можете ви поділитися якимись конкретними ініціативами чи програмами, які були впроваджені для покращення психічного здоров’я та психологічного благополуччя пацієнтів та персоналу, які постраждали від війни?

З початку бойових дій в лікарні безкоштовно надається психологічна допомога для дітей, підлітків та дорослих на базі дитячих поліклінік, також фахівці консультують у телефонному та онлайн режимах. Крім того після підриву Каховської ГЕС до нас прибули волонтери-психологи з Києва і працювали з постраждалими, які були евакуйовані з підтоплених територій до нашої лікарні. Також свою позитивну «лікуючу» роль відіграє можливість для пацієнтів та співробітників звертатися до лікарняного храму святої Варвари, який діє на території лікарні, де можна поспілкуватися зі священником.   

Чи є якісь історії успіху чи помітні досягнення в лікуванні та реабілітації осіб, які постраждали внаслідок конфлікту?

Історій успіху чимало. Але особливо це зараз відчувається в акушерстві. У нашому пологовому продовжує вирувати життя, причому іноді в історіях неймовірних. За час війни у нас народжувалися дітки у підвалі, народжувалися після пережитих моральних тортур жінок, які ледве виривалися через ворожі блокпости, щоб доїхати до нас, народжувались у багатодітних сім’ях і поверталися до родини у села, які нещадно обстрілюються, нещодавно одна матуся народила свою 15-ту дитину, дехто з батьків повертається навіть із закордону, аби народити саме у нашому пологовому, незважаючи на ризики… Взагалі кожне народження у місті, яке гримить від ворожого вогню, народження в умовах крихкості днів і хвилин – це вже сильна, красива та сповнена життя подія.

Чи можете ви сказати про якісь прояви хоробрості чи стійкості, продемонстровані персоналом або пацієнтами перед обличчям лиха?

Треба сказати, що взагалі саме функціонування лікарні в нинішніх обставинах вже потребує справжнього героїзму і тяжкої щоденної праці від кожного, хто щоранку виходить на своє робоче місце, щоб забезпечити надання своєчасної допомоги пацієнтам на всіх етапах – від звернення до реєстратури і консультацій фахівців до діагностичних процедур, проведення пологів, виконання хірургічних втручань, стабілізації стану постраждалих і тяжких хворих тощо.

Що особисто для вас буде Перемогою?

Для колективу лікарні Перемогою буде те, що і для кожного українця – відчуття, що твоїй родині більше нічого не загрожує, що всі наші захисники вдома, відчуття свободи цілісної сильної держави, відродження міст і сіл, кожного куточку, спокій і знову-таки – праця задля розвитку, краси і майбутнього.

Що ви маєте сказати для світу, особливо для тих, хто, можливо, не повністю усвідомлює всю серйозність ситуації?

Стан війни – це дуже гостре відчуття того, що ти маєш, це нова цінність того, що ти можеш втратити, це інше відчуття самого життя, яке раптом стає як криха і як всесвіт… Тому треба чути один одного, берегти один одного, розуміти, що світ повинен бути людським, суспільство має бути здатним своєю думкою впливати на дії влади, треба боронити людське, треба боротися за людське – словом і дією, як можеш, кожний на своєму місці.

Шановні медичні працівники, приєднуйтесь до акції «Пишемо історію перемоги», посилання https://itmed.org/meditsina_i_internet/aktsiya-pishemo-istoriyu-peremogi/