Як запобігти гаймориту та чому він небезпечний?

Вухо, горло, ніс

30 січня, 2021 23:33

1681

Вухо, горло, ніс

30 січня, 2021 23:33

1681

Гострий риніт або запалення слизової оболонки порожнини носа нерідко ускладнюється гайморитом – небезпечним захворюванням ЛОР- органів.

У випадку, якщо у хворого на гострий риніт або у стадії загострення хронічного риніту не спостерігається покращення стану за відповідного лікування протягом тривалого часу, йому буде рекомендовано отримати консультацію у лікаря – оториноларинголога з метою виключення гаймориту, а у разі його виявлення – для відповідного лікування.

Гайморит – розповсюджене захворювання, зумовлене запаленням гайморових або верхньощелепних пазух носа. Під час перебігу захворювання відтік рідини з пазух сповільнюється, часто інфікуються зуби.

Найчастіше запалення гайморових пазух трапляється в період сезонної захворюваності на респіраторні інфекції, у дітей його пов’язують із перенесеними інфекційними хворобами, як вітрянка, кір та іншими.

Серед чинників, які призводять до виникнення гаймориту та переходу його з гострої стадії в хронічну можна назвати:

• погіршення рівня опірності організму інфекціям;
• певні відхилення анатомічної будови, через які відбувається затримка відтоку рідини з носових пазух;
• ігнорування лікування гострого риніту.

Запалитися можуть одна та обидві пазухи, а також запальному процесу можуть піддатися інші придаткові пазухи носа – гратчастий лабіринт, лобові й основні пазухи.

Форми гострого гаймориту:

•  катаральна – це початкова фаза запального процесу, який може бути без специфічних або з нечітко вираженими симптомами.
•  гнійна – це форма запалення із жовто-зеленими рясними виділеннями та неприємним запахом, з’являються біль у горлі, зубний та головний біль.

Симптоми гострого гаймориту:

• головний біль, зосереджений у лобових відділах;
• нежить із рясними виділеннями гнійного або слизового походження; 
• субфебрильна температура тіла – 37,5 - 38°С;
• безсилля; 
• часткова або повна втрата нюху;
• непряма ознака гнійної форми захворювання – відчуття гнильного запаху деякими хворими.

Діагностика.

 Під час встановлення діагнозу та з’ясуванні форми гаймориту застосовують наступні методи:

1. Рентгенологічне дослідження – на знімку придаткових пазух візуалізується уражена придаткова пазуха та рідина, відтік якої сповільнений, також відзначається крайове затемнення пазух.
2. Пункція гайморової пазухи – прокол верхньощелепної пазухи для видалення з неї ексудату.

Для хронічного гаймориту більш характерні зміни слизової оболонки гайморової порожнини.

Основні форми хронічного гаймориту:

• катаральна;

• гнійна;

• поліпозна.

Розумова праця спричиняє до швидкої стомлюваності хворого, носове дихання ускладнене, особливо зі сторони враженої пазухи під час лежання.

Біль у горлі, першіння та сухість є часом основними скаргами пацієнтів лікарям при хронічних гайморитах.

Двосторонній гайморит у поліпозній формі нерідко спричиняю порушення нюху. Дуже часто хронічний гайморит перебігає безсимптомно і виявлять його випадково при плановому обстеженні. Тому планові обстеження є рекомендованими для проходження раз на рік.

Гайморит може провокувати ускладнення функціонування печінки, серця, нирок. За деякими даними – 60% хворих бронхіальною астмою потерпають від гаймориту. Зрідка можуть траплятися внутрішньо черепні ускладнення гаймориту.

Лікування.

Переважно лікування – консервативне. Його метою є усунення запального процесу, знищення вогнища інфекції в організмі.

Профілактика включає:

1. Загартовування організму.
2. Фізичні вправи.
3. Прогулянки на свіжому повітрі.
4. Упорядкований режим праці та відпочинку.

Вкрай важливо проводити санацію порожнини рота час від часу та слідкувати за функціонуванням порожнини носа. У разі дискомфорту при вдиханні повітря у носових ходах - зверніться до лікаря-спеціаліста, з каталогу ITMED.